Не хочу нагадувати, але мабуть потрібно.., що ще під час призначення Кравченка я зазначав, що він може "не потягнути" цю посаду, так і сталося. Як наслідок, втрачений контроль над структурою, репутаційні ризики для президента та власні до кінця не зрозумілі перспективи у взаємовідносинах з НАБУ... І тут уже не так важливо знав він про "Карфаген" чи не знав, висновок один - Кравченко не впорався. Знав і покривав - сяде, не знав - управлінський провал.

Чому, запитаєте ви? Дуже просто - до такої посади людина має бути професійно готовою! Генеральний прокурор — це не просто найкращий фахівець в окремому напрямі. Це керівник складної державної інституції, який має одночасно розуміти право, управління, політичні ризики та логіку функціонування всієї прокурорської вертикалі.

Я глибоко переконаний в тому, що прокурор який працював виключно на якомусь специфічному напрямку, військовому, виконання покарань, "антикорупційному", екологічному, без належного досвіду на усіх інших, навряд має достатні компетенції щоб ставати генеральним прокурором і бути там ефективним. До речі, рівно те саме я думаю і про класичних науковців, на кшталт Венедиктової, при всій повазі. Також, я з великим скепсисом дивлюсь на те, що було раніше (за минулої влади), коли на посаду "генерального" потрапляли люди фактично без юридичної освіти або, наприклад, з системи МВС... навіть закон під ту "дичину" змінювали (кейс Луценка). В такому випадку є спокуса перетворити прокуратуру на те, що знає/розуміє новий керівник, хоча прокуратура цим не є і має абсолютно інших функціонал та філософію.

А хто ж може? Хто має великий шанс бути ефективним на цій високій державно-важливій посаді?

Перш за все відзначу, що все дуже суб'єктивно і немає "універсальної пігулки", яка дасть однозначну відповідь. Разом з тим, враховуючи попередній шлях "спроб та помилок", можемо зробити висновок, що найбільш якісно на посаді генпрокурора можуть виглядати:

• ТОП-політик з досвідом юриста-практика. При такому варіанті сильною є саме політична складова і усвідомлення необхідності тримати баланс не "завалюючись" в одну сторону. Але при такому варіанті є і свої мінуси - політизація роботи генпрокурора і велика ступінь делегування підлеглим, не занурюючись в "поточку".
• Адвокат. Людина яка знає виворіт системи, її баги та варіанти обходу. Протистояння державним обвинувачам в судових засіданнях може бути корисним скілом для чіткості розуміння судових перспектив тієї чи іншої справи. Так, такий кандидат, з великою вірогідністю, буде робити більший ухил в роботі на юриспруденцію, а не на політику, але в сьогоднішніх обставинах, можливо, це і на краще. Ну і безумовним плюсом такої концепції є позитивне сприйняття західних партнерів, коли адвокат очолює прокуратуру. Адже, подібне можливе тільки в демократичних країнах.
• Людина з системи прокуратури. Найбільш складний варіант, особливо в сьогоднішніх обставинах, коли більше потрібнен антикриз, аніж ефективний генеральний прокурор. Людина з системи може одразу наразитися на суспільну критику і, як наслідок, мати мінімальні шанси на призначення. Хоча, як безумовний плюс такого варіанту, є те, що часу на адаптацію, кадровому прокурору, який має комплексний управлінський досвід на усіх ланках, майже не потрібно. Та і те, що він запропонує, в сенсі покращення роботи інституції, він зможе адаптувати найкраще, оскільки знає як система влаштована з середини.

Як бачите, навіть ті три варіанти, які я пропоную об'єктивно мають, як свої плюси так і мінуси. Тобто проблема не в тому, з якого професійного середовища має прийти генпрокурор. Проблема — як перевірити, чи здатна конкретна людина вийти за межі цього середовища і мислити масштабом усієї інституції. Саме тому, було б логічно, запровадити практику конкурсного добору кандидатів на посаду Генерального прокурора України.

Що це означає:

• Для максимальної об'єктивності, зробити проведення конкурсного добору публічним. Аж до прямої трансляції конкурсних пропозицій кандидатів.
• Наявність обов'язкової презентації запропонованих змін в роботі/структурі прокуратури, які мають призвести до підвищення ефективності та зменшення потенційних корупційних ризиків для працівників. Щоб не боротися з корупцією, а максимально запобігати її виникненню через набір організаційних, нормативних та технологіхних рішень. Сильна інституція — це не та, яка героїчно ловить корупціонерів усередині себе, а та, в якій сама архітектура управління максимально звужує можливості для корупції.
• Обов'язково, до конкурсного добору долучити досвідчених та авторитетних працівників прокуратур держав-партнерів у якості незалежних спостерігачів-консультантів. І тут важливо, не просто "незалежних" грантових експертів-активістів-іноземців, а фахових прокурорів, які за наслідком конкурсного відбору допоможуть переможцю конкурсу швидко інтегруватися в єдину систему координат. Та і долучити наших західних партнерів по добору "генерального" без порушення суверенітету та положень Конституції України, що важливо. Міжнародна експертиза може посилювати якість добору, але вона не повинна підміняти собою конституційний механізм формування державної влади. Консультація — так, зовнішнє кадрове управління — ні.
• Цей конкурс має відкрити дорогу для проведення і інших конкурсів по всій прокурорській вертикалі. Там, де професійний відбір системно підміняється персональною лояльністю, якість кадрових рішень неминуче починає залежати не від компетентності, а від близькості до центру ухвалення рішень. Інструментом ручного керування "в довгу" зловживати шкідливо, він може перетворитись з "рятівної палички", коли кадрові рішення під час війни потрібні швидко, в баласт системи, який неминуче потягне її на дно. Кадри - вирішують все.
• Пріоритет - стійкість інституції, а не можливість швидко її перелаштувати "під себе", чи під "революційну доцільність". Генпрокурор має приходити не для того, щоб прокуратура щоразу починалася з нього заново. Справжня інституційна реформа — це коли система стає сильнішою за прізвище людини, яка тимчасово її очолює. "Переатестації" з громадськими активістами та інші дивні "реформи" ми уже бачили раніше - наслідки катастрофічні. Потрібні якісні сучасні практики критичного зменшення корупційних ризиків в середині системи без тотальної кадрової чистки. Адже, мені здається, що наступної бездумної реформи прокуратура може не витримати і ми на довгий час втратимо фундаментальну інституцію усієї правоохоронної системи.

РЕЗЮМУЮ. Конкурс, якщо на нього підуть, має пройти юридично чисто. Щоб його результати потім не можна було оскаржити, наприклад, в Конституційному Суді.

Враховуючи вищевикладене думаю, що нав'язати Президенту України генпрокурора, навіть прийнявши відповідний закон "про конкурсні комісії з переважним правом іноземців", скоріше за все, не вийде. Адже, подібний підхід містить явні ознаки неконституційності, а нав'язувати гаранту Конституції неконституційні процедури та рішення - це уже зовсім якась правова вакханалія і точно немає нічого спільного, ні з суверенітетом, ні з "демократичними цінностями", ні з "верховенством права" на нашому євроінтеграційному шляху.

Демократія - це правила, демократія - це ефективні інституції, демократія - це те, що має робити нас сильнішими!

Корупційна гідра, яка глибоко оселилася в державному секторі найбільше боїться світла та працюючого закону. Саме тому, ми маємо не ламати Конституцію через коліно, а в межах конституційного поля знайти дієвий механізм обрання генпрокурора не за політичною лояльністю до президента, до влади, до опозиції, до грантових активістів.., а за набором професійних компетенцій, а найголовніше, проектним баченням подальшого розвитку та "реанімації" настільки важливої для України інституції, як прокуратура. Прокурора-технократа, без політичної прив'язки і тим паче залежності від "іноземних незалежних експертів".

Чи є в Україні фахівці, які можуть відповідати таким високим критеріям і готові будуть бути рівновіддаленими від усіх центрів політичного впливу - звичайно, є. Але чи візьмуть вони на себе таку відповідальність, під час війни, самостійно сісти на медійно-розжарену прокурорську пательню, дуже не впевнений. І це погана новина.

"Карфаген", "прокурори-інваліди", 300 тисяч пенсії 42-річному Кропиві - і це тільки верхівка глибоко-корупційного айсберга, який майже остаточно потопив репутацію "прокурорського Титаніка". І добре, що НАБУ та САП показують цей виворіт прокурорських "муз" - це гарна превенція, що ТАК НЕ МОЖНА усім тим хто в подальшому захоче налаштувати в прокуратурі щось подібне.

Прокурори не недоторкані і не небожителі! Вони просто мають якісно робити свою роботу, або іти на вільні заробітки в народне господарство, даючи дорогу тим хто дійсно може і хоче!

Так, я чітко усвідомлюю, що станом на зараз, можливо, і не вдасться провести повноцінний конкурс на посаду Генерального прокурора України по тим критеріям, які я описав вище. Оскільки, наразі, абсолютно реальна загроза пікової ескалації війни з боку РФ, а тимчасово-виконуючий-обов'язків генпрокурора, слабка позиція. Бажано максимально швидко знайти компромісну фігуру без приставки т.в.о. Але, маю надію, що ця суспільна дискусія продовжиться і буде проходити не емоційно, а в професійно-конструктивному руслі того факту, що конкурс все ж потрібен, але не щоб в чергове зламати прокуратуру та Конституцію України, а навпаки, підсилити інституційну сталість, навіть під час війни.

P.S. І так, я бачив, що уже зараз, в публічно-медійному просторі, обговорюють можливі кандидатури на нового генпрокурора (Малюк, Іонушас, Хоменко та ін.), але умисно в цій публікації не хочу концентруватися на персоналіях, а більше приділити увагу саме інституції як такій.

Адже, тиск на систему державного управління з боку росії буде тільки наростати та масштабуватись. Війна перевіряє на міцність не лише армію. Вона перевіряє державу — її суди, прокуратуру, правоохоронні органи, систему ухвалення рішень. І виграють у довгій війні не держави з найгучнішими кадровими призначеннями, а держави з інституціями, які витримують зміну прізвищ, політичних циклів і криз.

Ми маємо бути до цього готові. І саме стійкі, не корупційні та ефективні державні інституції, а не пошук чергового месії, мають забезпечити нам впевненість у завтрашньому дні.

Усе в наших руках. Не перекладайте відповідальність на інших. Це наша країна і іншої не буде.

Олексій Буряченко, президент Міжнародного інституту безпекових досліджень